Проблематика произведения Ю. Винничука «Место для дракона»
Самопожертвование следовало бы запретить законом — оно развращает тех,
кому приносят жертву.
(Оскар Уайльд)
«Место для дракона» Ю. Винничука-сказка. Сейчас проходим по школьной программе. Прочитала на одном дыхании. Но она непривычна для нашего восприятия. Прежде всего, в ней нет хеппи-энда. Между строками этой сказки можно прочитать многое. Что касается автора, мне известно чуть меньше чем ничего. Его произведений я раньше не читала, поэтому это произведение было для меня знакомством с его творчеством. Знакомством, кстати, довольно удачным, которое принесло несколько часов наслаждения от чтения. Сюжет произведения однозначно непревзойденный.
Средневековый Люботин… Князь люботинский сидит на троне и страдает от скуки. Да и все княжество в спячке: ни войны, ни армии, тишина и покой. А еще вялость. Во всем: в душе, в делах, в стране. И было бы так и дальше, только вот дочь у князя на выданье. Более того, скоро в девках засидится. Но традиции не позволяют отдать ее за первого встречного, нужен герой. Только где же его взять ?! И о чудо! — дракон в Люблине.
Единственный дракон, доживший до тех времен, дракон, который был удивительно миролюбивым и даже пацифистом.То ли природа над ним поиздевалась, то ли не у кого было научиться, но дракон оказался не совсем драконом, потому что и питался он травкой и ягодками, и не ел скота, и не уничтожал урожай, не похищал девушек, и даже имя у него было совершенно не драконье — Грицько. Имел тот дракон даже друга среди людей-пустынника, бывшего воеводу, который научил Грица разговаривать, а еще читать и писать. Он никому не хотел чинить обиды, лишь бы только его не занимали… И этому не суждено было стать, ведь от судьбы не убежишь, и если тебя создан драконом, то и ждет тебя, драконий конец…
Но что действительно стоит в этой жизни, это то, что дракон является поэтом. И очень добрым. И князь это понимает. Но сложная политическая комбинация, долг перед государством… Эх… Убедили дракона в том, что он должен положить жизнь за Отечество. Хотя в этом и не было нужды. Ну вот такая, не совсем веселая сказочка. Но, уж как есть…
Однозначно: «Место для дракона» сказка философская, ее нужно читать между строк. Это волшебная сказка о добре, ответственности, человечности и нелегком выборе, который каждому из нас приходится делать. А, может, и не сказка. Ибо, присмотритесь внимательнее: рядом с нами на самом деле живут и добрые драконы, и коварные князья, благородные и не очень рыцари и несчастные княжны.
Ключевая фраза в произведении «Не могут люди быть хуже зверей…», показывает нам сегодня, что могут, и не только худшими, но и более жестокими, корыстными, злыми…
Затронута также тема государства, ведь дракон говорит: «Государство спало. Я должен был ее разбудить… Когда народ не имеет кого проклинать, силы его кончаются». Неужели и вправду для объединения людей нужен общий враг? Сколько еще нужно убить Драконов, чтобы жизнь стала справедливой? Сколько невинных гриц должны сложить голову на алтарь алчности и халатности тех, кто зажравшись, не видит красоты мира, для кого духовность — то деньги, законы для самих себя и опять деньги. Люди с денежными знаками, вместо души. Ни гордости, ни величия, одна только жадность и низость. Противно, грустно, страшно.
Современным людям следует задуматься об этом. Финал произведения как будто открыт, ведь так и не понятно, где это место для таких драконов. Насколько я поняла, драконы — это люди, готовые на самопожертвование, добрые, отзывчивые, готовые всегда прийти на помощь. В наше время, к сожалению, такие люди в самом деле, как вымершие драконы, редкость.
Проблематика твору Ю.Винничука «місце для дракона»
Самопожертву варто було б заборонити законом — вона розбещує тих,
кому приносять жертву.
(Оскар Уайльд)
«Місце для дракона» Ю.Винничука — казка. Зараз проходимо по шкільній програмі. Прочитала на одному подиху. Але вона незвична для нашого сприйняття. Насамперед, у ній немає хепі-енду. Між рядками цієї казки можна прочитати багато чого. Щодо автора, мені відомо трохи менше ніж нічого. Його творів я раніше не читала, тож цей твір був для мене знайомством з його творчістю. Знайомством, до речі, доволі вдалим, яке принесло декілька годин насолоди від читання. Сюжет твору однозначно неперевершений.
Середньовічний Люботин… Князь люботинський сидить на троні і страждає від нудьги. Та й все князівство в сплячці: ні війни, ні армії, тиша і спокій. А ще млявість. У всьому: в душі, в справах, в країні. І було б так і далі, тільки ось дочка у князя на виданні. Більш того, скоро в дівках засидиться. Але традиції не дозволяють віддати її за першого зустрічного, потрібен герой. Тільки де ж його взяти ?! І о диво! — є дракон в Любліні. Єдиний дракон, який дожив до тих часів , дракон, який був на диво миролюбивим та навіть пацифістом.
Чи то природа над ним познущалась, чи то не було в кого навчитися, та дракон виявився не зовсім драконом, бо і харчувався він травичкою та ягідками, і не їв худоби, і не нищив урожай, не викрадав дівчат, і навіть ім’я в нього було абсолютно не драконяче — Грицько. Мав той дракон навіть друга серед людей — пустельника, колишнього воєводу, який навчив Гриця розмовляти, а ще читати і писати. Він нікому не хотів чинити кривди, аби тільки його не займали… Та цьому не судилося стати, бо ж від долі не втечеш, і якщо тебе створено драконом, то й чекає на тебе ,,драконячий кінець,, …
Але що дійсно варто в цьому житті, це те, що дракон є поет. І дуже добрий. І князь це розуміє. Але складна політична комбінація, обов’язок перед державою… ех… Переконали дракона в тому, що він мусить покласти життя за Вітчизну. Хоча в цьому не було потреби. Ну ось така, не зовсім весела казочка. Але, вже як є…
Однозначно: «Місце для дракона» казка філософська, її потрібно читати між рядків. Це чарівна казка про добро, відповідальність, людяність та нелегкий вибір, який кожному з нас доводиться робити. А, може, й не казка. Бо, придивіться уважніше: поряд із нами насправді живуть й добрі дракони, й підступні князі, благородні й не дуже лицарі та нещасні князівни.
Ключова фраза в творі «Не можуть люди бути гіршими від звірів…», показує нам сьогодні, що можуть, і не лише гіршими, а й жорстокішими, корисливішими, злішими…
Зачепила тема держави, адже дракон говорить: «Держава спала. Я мусив її розбудити… Коли народ не має кого проклинати, сили його підупадають». Невже і справді для об’єднання людей потрібен спільний ворог? Скільки ще потрібно вбити драконів, щоб життя стало справедливим? Скільки безневинних грицьків мають скласти голову на вівтар жадібності і недбальства тих, хто зажирувавшись, не бачить краси світу, для кого духовність — то гроші, закони для самих себе і знову гроші. Люди із грошовими знаками, замість зінниць. Ні гордощів, ні величі, одна тільки жадібність и ницість. Гидко, сумно, страшно.
Сучасним людям слід замислитися про це. Фінал твору наче відкритий, адже так і не зрозуміло, де це місце для таких драконів. На скільки я зрозуміла, дракони — це люди, готові на самопожертву, добрі, чуйні, готові завжди прийти на допомогу. У наш час, на жаль, такі люді справді, як вимерлі дракони, рідкість.
Автор: someone
